[gratia-vobis-et-pax]

Хотите попугаться? Тогда ловите...
„Ми з тобою однієї крові, ти і я”
(Твір за оповіданням Джека Лондона)

Ми у відповіді за тих, кого приручили.
Антуан де Сент-Екзюпері

И глухо, как от подачки,
Когда бросят ей камень в смех,
Покатились глаза собачьи
золотыми звёздами в снег.
Сергей Есенин

У дитячій свідомості все побудовано дивним, незрозумілим для дорослих, чином. Маленькі діти не рідко запам”ятовують різні „дрібниці” і не звертають уваги на „головне”. Для мене теплим спогадом усьго мого дитинства залишиться моя кішка Мишка, яку я любила до неймовірного. Якось я випадково прищемила їй хвіст дверима і проплакала цілий день, бо боялася, що Мишка більше не буде мене любити. Вона померла два роки тому.
Я ж веду до того, що людина і тварина Брати. Ми повинні любити один одного, тільки тоді можливий добробут і злагода. Ми сильніші і розумніші(принаймні ми так вважаємо), тому повинні захищати і піклуватися про них. Я вважаю, що найкраще ця ідея висловлена у оповіданні Джека Лондона „Біле ікло”.
Автор народився в Сан-Франциско. Його дитинство було відмічено голодом і роботою на різних фабриках. Юність була схожа на книжку про пригоди. Молодий Джек встиг побувати на Чукотці, Клондайку, Алясці. Усе своє життя він провів у мандрах. Лондон був надзвичайною людиною. Його серце було сповнене справжнього, глибокого гуманізму, який так рідко зустрічається у нашому жорстокому, урбаністичному світі. Мабуть саме тому в 1916 році, виснажений уремією і самотній, Джек Лондон закінчив життя самогубством.
Творчість Джека Лондона сповнена яскравих незабутніх моментів. Він є першовідкривачем героїв і конфліктів XX століття. Серед моїх найулюбленіших творів – „Мартін Іден”, „Серця трьох”, „Мексиканець”, „Зов предків”, „Морський вовк”. Але все ж перше місце, без сумнівів, посідає оповідання „Біле Ікло”.
Отже, чим саме мене так вразив цей твір. По-перше, він сповнений неповторної правди про людей, природу і світ взагалі, і не просто правди, а правди ліричної. По-друге, цей твір відображає глибоку любов автора до тварин, яка зуміла торкнутися найтонших струн моєї душі, хоча я ніколи не була гуманісткою.
На мою думку роман можна розділити на дві частини: до знайомства з Уідоном Скоттом і після.
У першій частині життя усіма можливими способами доводить Білому Іклу, що людина – це боляче. Люди-боги принижують собаку, сміються над ним, знущаються. Кожен раз, коли пес вже готовий повірити людям його порив жорстоко пригнічують. Коли ще маленьке і наївне вовченя обпекло свій писочок об вогонь, ніхто не допоміг йому. „Серый бобр смеялся, хлопая себя по бёдрам, и расказывал всем о случившемся, и все тоже громко смеялись. А Бедый Клык, усевшись на задние лапы, визжал и визжал и казался таким маленьким и жалким среди окружающих его людей.” Щеня шукало допомоги у матері, бо то була його єдина рідна у всьому світі істота, але навіть матір забрали у бідного вовченяти. Сірий Бобр сплатив борг за допомогою Кічі. Біле Ікло зробив те, що мав. Він побіг за своєю матір”ю. За це його побили так, як ще ніколи у житті. Поступово Біле Ікло став відщепенцем. Його ненавидили люди, собаки. Але він вже знав закони. Він розумів, що йому можна, а що - ні. Правила життя у богів відбудовувалися у його свідомості рівним ланцюжком. Він пристосовувався, бо мав пристосуватися. „Белый Клык должен был стать таким, иначе он не уцелел бы в той враждебной среде, в которую привела его жизнь.” Повага і пасивна ворожнеча – це й є ті слова, які найкраще характеризують стосунки між індіанцем і Білим Іклом.
Коли у житті собаки з”явився Красень Сміт, неприязнь до цього дивного створіння з”явилася одразу, бо: „Добро и зло воспринимаются простым существом очень просто. Добро есть всё то, что прекращает боль, что несёт с собой свободу и удовлетворение. Поэтому добро приятно. Зло же ненависно, потому что оно приносит беспокойство, опасность, страдание.” Біле Ікло шостим чуттям знав, що Красень Сміт - поганий бог, що його треба ненавидіти. Шосте чуття його не обдурило. Саме тоді пес узнав, що таке зрада. Три рази бог віддав його Сміту. Три рази Біле Ікло повертався. Три рази він отримував побої в розплату за свою вірність.
Біле Ікло став власністю навіженого бога. Сміт знущався над собакою ще гірше ніж індіанці. У Сірого Бобра були закони. Хочеш жити в злагоді – підпорядковуйся їм. Життя у Красеня Сміта було схоже на нічний жах. Навіжений бог хотів зробити пса бійцівською собакою, дияволом у собачій шкурі, таким, як і сам Красень Сміт. Йому це вдалося. „Белый Клык стал врагом всего,что видел вокруг себя.” Собака ненавидів людей, тварин, інших собак, а найбільше – Красеня Сміта. А потім до пса приходить спасіння – Уідон Скот...
Це є переломним моментом у житті Білого Ікла. З цього починається друга частина роману в якій доводиться протилежна теза – Людина може дарувати радість і любов. Першою відмінністю було те, що нові боги не покарали пса за святотатство. Біле Ікло знав - він прокусив руку білошкірого бога. За це його чекало суворе покарання. Протягом знайомства Скотт ламав усі уявлення собаки про життя. Він приніс у життя Білого Ікла любов. Любов вимагала нових, особливих правил. „Любовь, возникшая из склонности, всё крепла и крепла. Белый Клык сам начал чувствовать это, хотя и безсознательно. Любовь давала о себе знать ощущением пустоты, которая настойчиво, жадно требовала заполнения. Любовь принесла с собой боль и тревогу, которые утихали только от прикосновения руки нового бога. В эти минуты боль становилась радостью - необузданой радостью, пронизывающей всё существо Белого Клыка. Но стоило только богу уйти, как боль и тревога возвращались и Белого Клыка снова охватывало ощущение пустоты, ощущение голода, властно требующего заполнения.” Саме любов є тими стосунками, які автор вважав потрібними між людьми і тваринами.
А Біле Ікло у Уідона Скотта отримав те життя на яке заслуговував. „Щенки продолжали свою возню, а Белый Клык лежал на солнышке погружаясь в дремоту.”